Исторически, сильные духом люди, даже если и воюют, не оскорбляют врага, доказывают правду мечом, а не гнусным словом... приберегите слова, они еще пригодятся, когда власти, олигархи, считающие себя хозяевами жизни, разберутся, установят правила игры, устраивающие их, поделят интересы и рынки, тогда придется всем простым людям, бывшему "пушечному мясу", находить общий язык с "бывшим" врагом".. Вот тогда слова и пригодятся и вспомнятся... Вспомните Волынскую трагедию, немцев, поляков, Хатынь... до сих пор трудно найти слова примирения... Основа миротворчества и дипломатии - умение молча говорить... Не забывайте. что завтра будет мир и нужно будет снова - говорить и не прятать лица...Наша генетическая мудрость может позволить нам принять правильное разрешение вопросов войны и мира, объединения духа единой украинской нации, объединяющей сотню национальностей, любящих и страдающих за Украину! Мы сильны уже тем, что говорим и понимаем ряд языков, мы снисходительны и добры, когда с русскоговорящим говорим по-русски, с украинцем по-украински, мы стремимся говорить по-английски и на всех языках землян. Мы стремимся быть понятыми, мы должны прорастать в других своею культурою, традициями, нести радость восприятия мира, а не ненависть. Вспомните, это -наше: обидящих и ненавидящих меня, прости Господи!
Берегите Слово! Действуйте Словом! Словом Мудрости, а не изгаженным словом ненависти... Впустите в себя Мир! И ваше доброе откроет нам всем Небеса Мира!
Вы не поняли моих простых слов и обращений? Перевести на украинский, английский, арабский, еврейский? Какой?
Кто понял о чем я пишу, давайте в комментариях на всех языках напишем одно простое Слово: МИР! PEACE! ШАЛОМ! САЛЯМ!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
