Надворі буяло біло-молочне марево. Хоч було морозяно, проте холод ніби й не помічався за променистою завісою сніжинок, що бриніли скляними скельцями. Тиша видзвонювала своєю незайманістю, наповнювала лісову галявинку святковою урочистістю. Лише іноді пустотливий вітер, торкаючись своїм подихом ялинових голочок, одягнутих у білі кожушки, пролітав мимо, шепочучи:
– Гарні, ой, які ж гарні… Панни, кралечки мої чудові!
Ці слова підбадьорювали сестричок, але тільки на мить, відтак вони знову ставали сумовито-задуманими. Просто наближалося свято Нового року, яке зазвичай святкують, прикрасивши оселю ялинкою чи сосною. І красуні відчували, що ці дні можуть стати останніми у їхньому житті… Вони приречені загинути прекрасними, затьмаривши навколишню святість своєю загибеллю… Пекуче лезо пройме усе струнке тіло, і надвечір тільки голі обрубки чорнітимуть на білій пелені снігу… А ялинки вже стоятимуть по світлицях, розцяцьковані брязкальцями, горіхами, солодощами…
На гілочках мерехтітимуть святкові свічки і блиматимуть різнокольоровими вогнями гірлянди. Але вони мертві. З ними не погомониш навіть, як із світлячками і нічними метеликами…Навколо них водитимуть хороводи, співатимуть, веселитимуться. У той вечір на зеленокосих красунь звертатимуть увагу і милуватимуться… Але це тільки один вечір… А потім люди звикнуть: іграшки їм здаватимуться не такими яскравими і блискучими, діти пообривають цукерки і горіхи, та, зрештою, і самі ялинки засохнуть, пожовтіють… Тоді їх, знівечених, викинуть… Обдертих, голих…
На якійсь ще, може, сирітливо поблискуватиме зім’ята паперова зірка, поспіхом забута серед поламаних штурпаків. Та і її жартома зірве перший-ліпший вуличний розбишака… Народитися царівнами, а померти старчихами , віддавши свою вроду і життя за блиск карнавалів, пластмасових дрібничок і барвистих фантиків – така їх доля… Все готується до свята, радіє. І тільки вони, ялинки, не люблять новорічних свят… Зажурено похитують голівками, перешіптуються і тихо зітхають, вдивляючись в сиву далину…
Раптом на ялинковій галявині просто нізвідки вмить з’явився сяючий дідусь, від якого променіли тепло і доброта. Він був одягнений у довгий золотий кожух, а на голові – якась дивна висока шапка, і теж вся сяяла золотом. Такий головний убір – митру – носять найголовніші священики – єпископи. За плечима незвичайний гість тримав торбу, також розшиту золотими візерунками. Поруч кружляли, лопочучи пухнастими крильцями. маленькі ангелики - помічники. Їх сміх срібними дзвіночками бринів у загадковій нічній тиші…
Ялинки захвилювалися, шепочучи одна одній:
- Святий Миколай… Це він поспішає до чемних діток…
І засумували сестрички ще дужче: ось празник на честь Святого Миколая, за ним – Новий рік, а там і Різдво. Все у світі радіє, чекає на прихід Божого сина, коли й ангели, й люди співають і веселяться, вони мусять прощатися з життям.
І святий Миколай відчув їхню тривогу й лагідно промовив:
- Не впадайте у відчай, красуні-ялиноньки ! Знаю, знаю вашу біду, ваші тривоги. Я для того і прийшов до цього лісу, щоб вас обдарувати. Знаєте, яка сьогодні ніч? Особлива! В цю ніч я маю від Бога дар – і роздаю подарунки усьому світові. Ось і вам дарую прекрасне вбрання, щоб у новорічну ніч і на Різдво ви сіяли, як зорі небесні... А щоб вас не погубили, не зрубали злі люди, я приніс вам ще один дар – ставати невидимими для них. Зате у новорічну ніч й аж до Різдва Христового ви будете помічниками неба на землі. Покинете свою затишну полянку і ходитимете від хати до хати з привітаннями і побажаннями добра. Будете з дітьми, обдаровуватимете їх цукерками і пряниками медовими зі своїх гілочок. А я вже подбаю, щоб ці ласощі з’явилися на них, поки ви підете в іншу родину.
О, як зраділи сестрички-ялиночки! Вони з усієї поляни, ніби діти, збіглися й оточили доброго дідуся , тулилися до нього, із вдячністю кланялися йому, обіймали ніжно своїм прекрасним пухнастим віттям. Відтак взяли дідуся Миколая в коло і заспівали, дзвінко й весело:
- А хто, хто Миколая любить...
Ангелята, мов пухнасті білі метелики, пурхали довкола них, заливаючись дзвінкою радістю.
- Спасибі вам, - розчулився святий Миколай. – А тепер – урочиста мить.
Він ударив у долоні – й усі ялинки зацвіли несказанною красою – ніби справді зорі з небес зійшли.
- Я залишаю вас, красуні, бо маю ще дуже багато роботи. Не забувайте того, що сказав вам. Матимете велику працю у Різдвяні свята.
Так раптово, як і з’явився, святий Миколай зник – в нього ще довгий шлях сьогодні. А ялинки знову дружно заспівали:
- А хто, хто Миколая любить...
Вони ніяк не могли намилувалися своїм святковим вбранням, подарованим з неба. Їм хотілося, щоб швидше настала колись страшна, а тепер довгожданна новорічна ніч, святе Різдво, хотілося іти у родини і вітати зі святами, щоб принести радість у кожну оселю. Заснули лісові красуні аж уранці.
Що ж, сьогодні вже Миколая, новорічні свята, Різдво вже не за горами, тож чекатимемо їх і ми, виглядатимемо і свою чарівну ялиночку, котра прийде нас привітати. Для цього потрібно бути чемними, щоб заробити такий дорогий дарунок з неба, бо тільки чисте серце може побачити диво.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 11026 раз. Голосов 12. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
